«Танці для мене – це повітря. Моє життя без танців просто не може існувати!» – ділилася сокровенним понад рік тому тоді ще першокурсниця, а нині вже студентка третього курсу медфакультету Дарія Таран. У конкурсі «Студент 2022 ТНМУ» Дарія стала кращою в номінації «За вагомі досягнення у спорті» – вже вдруге! Торік вона здобула такі перемоги: міжнародні змагання «Grand Prix Disco-2022» в Києві (1 місце, 3х2місце, 4 місце), «Open Poland-2022» (1 місце, 2 місце), «IDO European Disco Dance and Disco Freestyle Championships-2022» (Чемпіонат Європи 2022 року) в Чехії (3 місце й титул ІІ-ої віце-чемпіонки Європи), «Warsaw Dance Champs» міжнародні змагання в Польщі (1 місце, 2 місце, 3 місце, 2х4 місце, 5 місце), Чемпіонат України «ХІІ Ukrainian Dance Olym-piad» (3х1 місце (три титули чемпіонки України 2022 року в різних номінаціях), 2 місце і титул віце-чемпіонки України-2022, 3 місце й титул бронзової чемпіонки України-2022).
– Даріє, торік ми вже спілкувалися з вами як з переможницею конкурсу «Студент 2021 ТНМУ». І ось відзнаку нашого університету за досягнення у спорті ви отримали другий рік поспіль. Як сприйняли цю нагороду та що вона для вас означає?
– Це було для мене досить неочікувано. Пригадую, як після першого нагородження я підійшла до керівниці Центру виховної роботи та культурного розвитку ТНМУ Марти Ігорівни Руденко й поцікавилася, чи можна подати заяву на участь у конкурсі наступного року. Вона відповіла, що так, можна, але таких прецедентів, щоб одна людина виграла двічі, ще не було. Тому отримати перемогу було справді несподівано та дуже приємно. Для мене це означало, що у спорті в медичному університеті наразі я все-таки найкраща (усміхається).
– Упродовж 2022 року ви тричі стали чемпіонкою України зі спортивних танців, а також мали різні досягнення в європейських змаганнях. Яка з отриманих торік нагород стала особисто для вас найвагомішою?
– З початком повномасштабної війни проводити змагання на всеукраїнському рівні було, по суті, неможливо. Єдине, що відбулося, – Чемпіонат України, який завжди проводять у грудні саме в Тернополі. Ці змагання дуже важливі, адже на основі їх результатів формують збірну України. Ми зазвичай готуємося до них дуже серйозно, тому стати тричі чемпіонкою України в різних дисциплінах було для мене не так приємно, як довгоочікувано.
Замість інших українських змагань (а це – рейтингові змагання, фестивалі, кубки) в нас упродовж минулого року тричі відбулися змагання в Польщі, найперші з них – у червні. Їздили також на фестиваль до Швеції. До слова, наполовину за кошти шведів, які організували збір, аби українці мали можливість змагатися на міжнародному рівні.
Найважливіші змагання – Чемпіонат Європи відбувся торік наприкінці червня. Для мене це були особливі змагання, адже я вперше потрапила на таких змаганнях у фінал і посіла там третє місце, завоювавши звання другої віце-чемпіонки Європи. Це дало мені великий поштовх до того, що я можу гідно представляти нашу Україну на міжнародних змаганнях.
– 2023-ій також видався для вас насичений? Де побували? В яких змаганнях брали участь?
– Розпочався цей рік для мене не найкращим чином, адже на фестивалі у Швеції я отримала дуже серйозну травму коліна. Лікарі сказали, що якщо хочу продовжувати танцювати, маю цілковито забути про змагання бодай на 3-4 місяці. Втім, два місяці відновлювалася, а потім поїхала на змагання до Варшави. Попри все, дуже хотіла побувати там. Виступала із «заморозкою», бандажем і знеболювальними ін’єкціями. І не даремно, адже здобула перше місце в категорії арт-імпровізація.
22-25 червня в Чехії відбувався Чемпіонат світу. Серед 111 учасників у соло я отримала 24 місце. Це наразі мій найвищий результат на світовому рівні. І ще в одному соло – в диско-фристайлі, який відрізняється від звичайного диско тим, що тут присутні елементи акробатики, з 20 учасників я стала п’ятою. Це був мій перший світовий фінал, тож емоції просто зашкалювали. Коли побачила своє ім’я у списку фіналістів, зовні хоча й була стриманою, та всередині просто плакала від щастя.
– Як сприймають нині на європейських та міжнародних змаганнях представників України?
– На початку повномасштабного вторгнення навіть було складно гадати про якісь танці. Лише від думки про те, що я тут ходитиму на тренування, а там люди воюють і гинуть, було морально важко. Але з часом наш тренер сказав, що наше завдання – відстоювати інтереси України у спорті, на своєму рівні доводити, що ми українці – сильна нація й нас ніхто не здолає. І ось це дозволило продовжити тренування та повернутися у форму.
Перших пів року в нас узагалі не було змагань. Тренувалися вдома в онлайн-режимі. Тоді ж від танцівників інших країн почали отримувати величезну підтримку. Вони організовували великі збори всією Європою, аби ми, українці, могли приїхати на змагання, адже на той час для нас це стало фінансово дуже складно. Їхнім основним аргументом, для чого вони це роблять, було твердження, що змагання без України не є конкурентними. Було дуже приємно усвідомлювати свій рівень і водночас відчувати підтримку. Коли нині під час змагань за кордоном лунає гімн України, вся зала піднімається, віддають нам пошану, колись такого не було.
– Яка найвища ваша мета чи мрія, пов’язана зі спортивними танцями?
– Оскільки спортивні танці не входять до переліку олімпійських видів, то найвища проба – Чемпіонат світу, а також абсолютне чемпіонство: впродовж року виграти і Чемпіонат світу, і Чемпіонат Європи. Ось це і є моя найвища мета. Звісно, розумію, що, зважаючи на власні фінансові можливості та навчання в університеті, цілковито приділити увагу лише спортивним танцям не зможу, тож принаймні намагаюся максимально підвищувати свій танцювальний рівень. Та все ж якщо мовити про мрію, то вибороти медаль Чемпіонату світу хотілося б.
– Ваш графік тепер, як і торік, розписаний щохвилинно?
– Нині можна сказати, що він розписаний щосекундно. Щоб забезпечити своє проживання в Тернополі (Дарія із Черкас – ред.), фінансування в танцях, адже моїй мамі одній дуже складно, я вирішила, що мені потрібно теж щось робити. Тож з березня цього року почала працювати, тому тепер мій графік дуже щільний. Влаштувалася викладачем англійської мови в приватній школі. На щастя, так співпало, що в мене учні старші, в яких є своя праця. Після закінчення навчання в університеті я забігала додому на кілька хвилин, щоб переодягнутися та перекусити, а потім на роботу. Словом, робота «вписалася» в мій графіком ідеально. Чому англійська? Я навчалася в школі з поглибленим вивченням англійської мови, водночас упродовж 5-11 класів відвідувала схожі курси, де тепер працюю. Крім того, практика англійської мови за кордоном під час участі у змаганнях мені теж дуже допомогла в її удосконаленні. Тож цілком можу поділитися своїми знаннями з іншими.
– Який медичний напрямок, на вашу думку, найкраще доповнюватиме ваше захоплення танцями? Чи вже визначалися зі спеціальністю?
– Наразі у нас ще не почалися клінічні спеціальності, які б допомогли остаточно вирішити, ким буду. Втім, попередньо хотілося б стати лікаркою-педіатринею. Якщо раптом мені все ж не «зайде» педіатрія, хоча я дуже люблю дітей, планую бути реабілітологинею, спортивною лікаркою, адже знаю, як це важливо – відновлюватися спортсменам після травм. Насамперед це дуже важко психологічно. І загалом реабілітація – дуже важливий процес, особливо зараз під час війни, коли кожному нашому воїну необхідне відновлення. Це завжди дуже потрібний напрямок. Вважаю, що в поєднанні з фаховими танцями реабілітологія для мене – дуже вдала комбінація.
– Як сприймають ваші успіхи у спорті одногрупники та викладачі? Від тих, хто вас оточує, відчуваєте підтримку чи трапляється й якесь негативне ставлення, скажімо, заздрощі?
– Загалом люди мене підтримують. Деякі викладачі дуже цікавилися, впізнавали мене на заняттях після минулої публікації в «Медичній академії» (усміхається). Та водночас є також одногрупники й викладачі, які не поділяють мого захоплення танцями, адже вважають, що потрібно віддавати весь свій час лише навчанню. Ймовірно, в когось є й заздрощі, адже танці додають мені балів у рейтингу. Ставлюся до цього спокійно, бо ж людей, які мене розуміють, значно більше. Пригадую, на одному відпрацюванні, коли вже здала матеріал, викладач запитав, чому в мене так багато пропусків. Відповіла, що професійно займаюся спортом, їздила на змагання. Викладач почав розпитувати та дуже зацікавився, сказав, що, можливо, віддасть свою дитину на танці. Була приємно вражена такою реакцією.
Переконана: якщо людина вміє робити гарно дві речі, вміє це поєднувати, не шкодить ні одному, ні іншому, то чому вона має себе обмежувати та обирати щось одне? Моє навчання від танців не страждає. Я вивчаю ретельно всі матеріали. Так, доводиться часто пропускати заняття й, можливо, я щось не почую наживо, але на відпрацюванні зазвичай отримую гарні оцінки. Все, що є в підручнику, можна вивчити. Проблема може виникнути лише в тому, що я пропускаю певні практичні навички. Але оскільки моя мама працює в лікарні, я мала можливість упродовж літа побувати там і побачити всі практичні навички, що ми вивчали за минулий навчальний рік.
– Якщо з’являється вільна хвилинка, чому зазвичай її присвячуєте?
– Присвячую її винятково сну (сміється). Стараюся просто виспатися та набратися енергії.
– Найбільший скарб у спорті, зрозуміло, – золота медаль. Що для вас є найбільшим скарбом у житті?
– Нині мій найбільший скарб – моя сім’я, моя мама Оксана, яка мене завжди в усьому підтримує. Я їй дуже вдячна за те, що мене виховала такою, якою я є, за те, що мене підтримувала з дитинства. Для мене мама – найцінніша.
Які скарби хотіла б ще здобути впродовж життя? Як, мабуть, і кожна людина: мати успішну кар’єру, кохати та бути коханою, створити сім’ю, здійснювати власні мрії. Та зараз нам усім насамперед потрібна наша Перемога, а далі, вірю, все у нас обов’язково буде.
Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА